Кібенко О. Залеська А. Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю: проблемні питання та практичні рекомендації

Статья опубликована в журнале "Українське комерційне право", выпуск 12, 2012. С электронной версией журнала можно ознакомится здесь.

 

Чинне законодавство України передбачає право учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) на вихід із товариства (ст. 148 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV – (далі – ЦКУ), ст. 88 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV (далі – ГКУ) та ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-ХІІ). Проте практика реалізації цього права залишається далеко не однозначною, що обумовлено недосконалим правовим регулюванням у цій сфері.

На практиці у зв’язку із виходом учасника найчастіше виникають наступні запитання:

1) які саме дії мають вважатися виходом учасника з товариства;

2) з якої дати учасник вважається таким, що вийшов із товариства;

3) чи може учасник відкликати свою заяву про вихід із товариства;

4) яким чином має розраховуватися вартість частки учасника, що підлягає сплаті у зв’язку із його виходом із товариства;

5) чи може товариство або його учасники протидіяти виходу учасника (не вчиняти передбачені чинним законодавством дії, пов’язані з документальним оформленням виходу учасника, – не скликати чи не проводити загальні збори, на яких розглядається питання про вихід учасника, не проголосувати за рішення щодо змін до статуту, пов’язаних із виходом учасника, не здійснювати державну реєстрації змін до статуту тощо).

 

Повідомлення про вихід: вимоги законодавства

Відповідно до ст. 148 ЦКУ, учасник ТОВ має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Відповідне формулювання закону викликає запитання: учасник, який виходить, мусить складати одне чи два повідомлення (перше – повідомлення про намір вийти зі складу учасників, друге – повідомлення про вихід)? Втім, вбачається, що достатнім буде й одне повідомлення, у якому б зазначалася дата складення та дата, яку учасник зазначає як дату виходу з товариства, враховуючи строки повідомлення, встановлені законом чи статутом.

Можна взагалі поставити запитання ширше: а навіщо законом передбачене таке попереднє повідомлення товариства про вихід учасника? Адже товариство все одно має досить значний «люфт» для здійснення розрахунків з учасником – йому надається цілий рік для того, щоб виплатити учаснику, що виходить, компенсацію, тобто підготуватися до того, що економічна база товариства зменшиться, знайти відповідні резерви. За таких умов виділення додаткових трьох місяців на попереднє повідомлення вбачається недоцільним. Відповідна позиція була втілена в проекті Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який передбачає, що учасник у будь-який момент може вийти з товариства без попереднього повідомлення (більш того, строки розрахунків товариства з учасником у проекті скорочуються з одного року до чотирьох місяців).

Аналіз змісту ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» дозволяє дійти висновку, що повідомлення про вихід може мати дві форми:

1) заяви про вихід із товариства – для фізичної особи;

2) рішення про вихід зі складу засновників (учасників) – для юридичної особи.

Щодо юридичних осіб слід зазначити, що рішення про вихід є внутрішнім документом, тому формально воно також має супроводжуватися листом – заявою про вихід, адресованою товариству.

На сьогодні чинне законодавство України не передбачає, що заява фізичної особи – учасника ТОВ про вихід має бути нотаріально посвідченою. Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», у разі внесення змін до установчих документів, пов'язаних зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, додатково подається примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників). Таким чином, сьогодні Закон не вимагає нотаріального посвідчення заяви фізичної особи про вихід (така вимога існувала до того, як Законом від 21.04.2011 № 3263-VI були внесені зміни до зазначеної статті).

Втім, на практиці учасники – фізичні особи й сьогодні продовжують складати нотаріально посвідчені заяви, що викликає додаткові витрати для них.

 

Розмежування виходу з товариства та відчуження частки

Поширена практична помилка виникає при вирішенні питання про розмежування виходу учасника із ТОВ і продажу учасником своєї частки іншим учасникам, товариству чи третім особам. Якщо проаналізувати саму природу виходу учасника із товариства, то можна дійти висновку, що такий вихід передбачає зменшення статутного капіталу. Ця позиція підтримується й іншими фахівцями, зокрема Пилипенко О. І.,[1] Бєлоусовим М. О.[2] Учасник, так би мовити, просто забирає свою частку в ТОВ, не бажаючи більше перебувати у відповідних корпоративних правовідносинах. При цьому учасник не бажає продати, подарувати чи іншим чином відступити ТОВ, або іншим учасникам чи учаснику товариства, або ж третій особі свою частку. Саме ця особливість і відрізняє вихід із товариства від продажу частки. Проте на практиці ці два поняття часто підміняють, і виходом учасника із ТОВ називають саме продаж або відчуження іншим чином своєї частки учасником. Так, на практиці учасники, які не бажають здійснювати нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частки та сплачувати пов’язані із цим витрати, складають заяву про вихід у зв’язку із продажем частки. Втім, якщо учасник виходить із товариства, не може йтися про відступлення частки будь-якій особі, вихід учасника – це припинення участі у товаристві без правонаступництва відносно прав та обов’язків учасника.

Слід звернути увагу на те, що вихід учасника є дією, в результаті якої повинен бути зменшений статутний капітал. Відповідно необхідно отримувати дозвіл на це кредиторів. Це може істотно ускладнити процедуру виходу, а отже ТОВ часто припускаються помилки, зазначаючи у протоколі, що статутний капітал не зменшується, а частка учасника переходить до товариства. Такий «перехід» може розглядатись як безпідставне набуття майна товариством. Більш того, на практиці трапляються випадки коли учасник і частку залишає товариству, і компенсацію за цю частку отримує, як при виході.

Для того щоб не зменшувати статутний капітал при виході учасника, інші учасники можуть:

1) прийняти рішення про збільшення своїх часток шляхом внесення додаткових вкладів (із тим щоб розмір капіталу залишився таким, який був до виходу учасника);

2) прийняти рішення про викуп частки учасника самим ТОВ чи його учасниками (втім, у такому разі означені відносини перестають регулюватися нормами законодавства про вихід учасника, а до них застосовуються норми про відступлення частки).

Варто зазначити, що неузгодженість у розумінні термінів «вихід» із ТОВ та «продаж своєї частки у статутному капіталі» ТОВ має місце й при розгляді відповідних справ у суді[3].

 

Визначення дати виходу

Одним із найбільш дискусійних питань у сфері виходу учасника із ТОВ є питання встановлення моменту виходу. Так, законодавчі акти не визначають, з якої дати учасник може вважатися таким, що вийшов із ТОВ. Тлумачення щодо встановлення дати виходу учасника зі складу ТОВ було надане судовою та виконавчою ланками влади, причому підхід до розуміння цього питання не є однаковим.

Відповідно до п. 3.5 Рекомендацій Вищого господарського суду від 28.12.2007 № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин», учасник вважається таким, що вийшов із ТОВ, з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід із товариства.

Відповідно ж до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», вихід зі складу учасників ТОВ не пов’язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документа товариства. У зв’язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подання ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку. Позиція ВСУ вбачається не зовсім виваженою, враховуючи, що учасник подає заяву про вихід завчасно, бо така заява є його попередженням про вихід. Тому було б логічніше спиратися на дату закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства, а не на дату подання заяви (або скасувати вимогу про попередження товариства про вихід, як це слушно зроблено у проекті Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

У роз’ясненні ж Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, наданого в листі від 18.06.2009 № 7184 «Про момент виходу учасника зі складу ТОВ», зазначається, що для третіх осіб відомості про зміну складу засновників набувають чинності тільки після внесення цих змін до Єдиного державного реєстру. Відповідна позиція ще раніше була також представлена в іншому листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва – від 28.07.2004 № 5114 «Про надання роз’яснень».

Тож на сьогодні відсутній єдиний підхід до розуміння питання моменту виходу учасника з ТОВ, що породжує виникнення й інших суперечностей. Тому законодавцю необхідно звернути увагу на цей факт та внести відповідні зміни до законодавства. Так, проект Закону «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» передбачає, що учасник є таким, що вийшов із товариства, із дати подання відповідної заяви. Враховуючи відсутність вимоги про попереднє повідомлення товариства про вихід, така позиція розробників законопроекту здається слушною та заслуговує на підтримку.

Проблемним є також питання можливості відкликання заяви учасника про вихід із ТОВ. На сьогодні така можливість на законодавчому рівні не закріплена. Але відсутність прямої заборони на відкликання заяви про вихід, по суті, дозволяє таке відкликання. При цьому виникає складність в іншому: як було зазначено вище, момент виходу учасника із ТОВ чітко не встановлений, і в тому випадку, якщо розглядати такий момент із дня подання відповідної заяви про вихід, можливість її відкликання в односторонньому порядку стає сама по собі неможливою. Вважаємо, що відкликання заяви про вихід після її отримання товариством можливе лише за згодою самого товариства. Втім, у такому разі також незрозуміло, який орган має вирішувати питання про можливість такого відкликання. На нашу думку, це можуть зробити лише загальні збори учасників ТОВ. Оскільки на практиці такі ситуації (подання заяви та її подальше відкликання шляхом подання нової заяви) трапляються досить часто, то доцільно було б врегулювати відповідні правовідносини у законі. На жаль проект Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містить відповідних норм.

ВГСУ звертає увагу на те, що заява про вихід учасника з товариства є формою реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочином. Враховуючи це, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання заяви про вихід із товариства недійсною, оскільки законом не передбачено застосування такого способу захисту права (абз. 5 п. 3.5 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 18.06.2009 № 04-06/83).

Із висловленою позицією важко погодитись, адже саме заява учасника є юридичним фактом, дією, яка викликає зміну прав та обов’язків, що існують між учасником та товариством – корпоративні відносини припиняються і виникають відносини інші - зобов’язальні (у товариства виникають обов’язки здійснити юридичні дії, пов’язані із виведенням учасника зі складу і  виплатити учаснику компенсацію його частки). Тлумачити такі дії як суто реалізацію учасником свого корпоративного права не можна. Відповідна позиція знаходить відображення й у судовій практиці (у рішенні за справою № 2-6834/2006 від 18 вересня 2007р. ВГСУ обґрунтовує те, що заява учасника про вихід з товариства є одностороннім правочином).

 

Розрахунки з учасником

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», учасник, який виходить із ТОВ, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, у якому він вийшов з товариства, і у строк до 12 місяців із дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий повністю або частково у натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством цього року до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При цьому, відповідно до п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.02.2012 № 01-06/224/2012 «Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», обов’язок товариства сплатити вартість частки учаснику, який виходить з товариства, виникає з моменту повідомлення учасником про вихід; невиконання такого обов’язку тягне за собою передбачені ст. 625 ЦКУ наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Найчастіше конфлікти між учасником, що виходить, та товариством виникають із питань розрахунку суми, що підлягає виплаті учаснику як компенсація вартості частки у майні товариства. Чинне законодавство не дає чіткої відповіді на запитання щодо того, яка вартість майна – балансова чи ринкова – має братись як базова при здійсненні розрахунків; мають враховуватися лише активи чи також і борги (зобов’язання) товариства; чи має бути зменшена сума компенсації учаснику, який не повністю сплатив свою частку, тощо.

ВГСУ звертає увагу на те, що, відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦКУ, майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У ч. 1 ст. 66 та у ст. 139 ГКУ зауважується, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. На підставі наведених норм ВГСУ вважає, що вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерела їх формування. Тому, на думку ВГСУ, в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить із товариства, за загальним правилом, повинна братися балансова вартість майна товариства.

Втім, ВГСУ також звертає увагу на те, що будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачена можливість переоцінки балансової вартості для таких категорій активів товариства, як основні засоби (п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92), нематеріальні активи (п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 № 242), довгострокові і поточні біологічні активи (пп. відповідно 16.1 та 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87).

Експерта оцінка майна може бути проведена добровільно, перед процедурою виходу. У такому разі за її результатами має бути змінено балансову вартість відповідних активів. Таким чином, розрахунки з учасником все одно базуватимуться на скоригованій відповідно до проведеної оцінки балансовій вартості майна.

У разі розгляду відповідного спору судом може бути задоволене клопотання учасника про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів для обчислення вартості частини майна, належної до сплати такому учаснику.

Чинним законодавством також не врегульоване питання щодо належного інформування учасника про розмір компенсації, яку має бути виплачено під час проведення розрахунків. Це створює підстави для маніпулювання даними фінансової звітності для заниження вартості частки учасника.

У проекті Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» закріплено, що не пізніше 30 днів із дати виходу виконавчий орган товариства зобов‘язаний повідомити учаснику, який вийшов, вартість його частки. Проект передбачає, що товариство зобов‘язане надавати учаснику, який вийшов, необмежений доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості цілісного майнового комплексу товариства на дату виходу учасника. Вбачається доцільнішим передбачити у законі, що виконавчий орган має направити учаснику письмовий розрахунок вартості його частки до якого додати завірену фінансову звітність товариства та інші документи, що використовувалися для здійснення розрахунку. Це спростить доступ учасника до зазначеної інформації.

На практиці виникає запитання, чи підлягає сплаті учаснику вартість частки у майні ТОВ у повному розмірі у випадку, коли він не повністю сплатив свій внесок до статутного капіталу. На сьогодні законодавство не містить жодних обмежень, що на практиці призводить до ситуації, коли учасник, що не вніс до капіталу товариства ані копійки, при виході має право вимагати компенсації вартості своєї частки, розмір якої зазначений у статуті товариства повною мірою. Практика свідчить, що до статутів ТОВ часто включаються норми, які містять спеціальні приписи щодо такої ситуації, згідно з якими учасник отримує вартість частки у майні товариства відповідно до розміру своєї сплаченої частки. Доцільно було б таку норму передбачити й чинним законодавством. Втім, проект Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» містить дещо іншу норму. Ч. 5 ст. 17 передбачає, що якщо учасник не повністю сплатив свій внесок, виплата вартості частки здійснюється за вирахуванням боргу учасника за внеском до капіталу товариства. Такий підхід здається невиправданим, адже учасник фактично отримує компенсацію, приріст від капіталу, якого він не надавав товариству.

Ще одним із питань, що заслуговують на додаткову увагу, є порядок проведення загальних зборів ТОВ, які проводяться після отримання заяви учасника про вихід. Як свідчить практика, до порядку денного таких зборів включаються зазвичай питання щодо виходу учасника та внесення відповідних змін до статуту ТОВ. Виходячи з положень чинного законодавства, можна дійти висновку, що фактично проведення загальних зборів ТОВ є, так би мовити, формальним, оскільки вихід учасника із ТОВ є добровільним та безумовним актом, що не потребує отримання будь-якої згоди. У зв’язку з цим незрозуміло: чи потрібно виносити на голосування загальних зборів ТОВ питання про вихід учасника? Відповідь однозначна – ні. Адже, оскільки загальні збори ТОВ не можуть проголосувати проти, то й саме голосування є в цьому випадку абсурдним. Втім, на сьогодні більшість протоколів містять відповідне питання та результати голосування за ним. Між тим на голосування повинне виноситися питання про внесення відповідних змін до статуту ТОВ.  До порядку денного також доцільно включати питання про умови та порядок розрахунків з учасником або навіть більш широке за змістом питання  - «про правові наслідки виходу учасника», у такому разі учасники можуть зафіксувати у рішенні загальних зборів повний алгоритм взаємодії з учасником, який вийшов з товариства.

 

Відповідальність за боргами товариства

Хотілося б звернути увагу на одну новацію, включену до проекту Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Відповідно до ч. 6 ст. 17 законопроекту, учасник, що вийшов з товариства, несе субсидіарну відповідальність за зобов‘язаннями товариства, які виникли у товариства до дати виходу учасника, в межах виплаченої йому товариством суми або вартості отриманого від товариства майна. Така субсидіарна відповідальність вбачається невиправданою з наступних міркувань. Учасник, який виходить із товариства, отримує частину майна товариства із урахуванням усіх зобов’язань товариства, що існують на дату виходу. Тобто на суму цих зобов’язань (боргів, пасивів) зменшується вартість майна (активів) товариства, які беруться до уваги при розрахунку розміру компенсації. Якщо при цьому ми ще встановлюємо у законі норму про субсидіарну відповідальність учасника за зобов’язаннями, що виникли до моменту його виходу, то виходить, що учасник нестиме відповідальність у подвійному розмірі. Встановлення субсидіарної відповідальності було б виправданим у випадку, якщо б вартість частки учасника не зменшувалась на суму зобов’язань товариства (тобто при розрахунку бралися б до уваги усі активи товариства, а не лише чисті активи, тобто власний капітал).

Чи слід виключити таку норму із проекту? Практика свідчить, що ані державні реєстратори, ані органи державної податкової служби не перевіряють правильність розрахунку вартості частки учасника. Тому на практиці трапляються випадки, коли учасник, який контролює товариство, спонукає виконавчий орган до того, щоб при розрахунку отримати суму компенсації чи майно, яке істотно перевищує дійсну вартість його частки, тим самим порушуючи інтереси кредиторів та інших учасників товариства. Вбачається, що для захисту інтересів кредиторів може бути використана така субсидіарна відповідальність. Але ця відповідальність має застосовуватися  лише до зобов’язань, які виникли до моменту виходу учасника, але не були враховані при розрахунку вартості його частки у майні товариства.

 

Протидія виходу учасника: способи захисту

Неможливість учасника формально завершити процедуру виходу без проведення загальних зборів та державної реєстрації змін до статуту істотно ускладнює процедуру виходу у тому випадку, коли виконавчий орган товариства, загальні збори чи навіть окремі учасники будуть незгодні з таким виходом і своєю діяльністю/бездіяльністю перешкоджатимуть оформленню виходу.

ВСУ у Постанові від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначає, що у разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв'язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі ст. 7 Закону «Про господарські товариства». Втім, такі позови є безперспективними, адже державна реєстрація змін до статуту може бути проведена виключно на підставі наданого рішення загальних зборів та змін до статуту чи статуту у новій редакції. Таким чином, якщо суд й зобов’яже ТОВ здійснити державну реєстрацію змін до статуту, на практиці таке рішення буде виконати неможливо.

Захистити учасника у такому випадку можливо лише у два способи:

1) усунувши необхідність зазначати відомості щодо учасників ТОВ у статуті; у такому разі документальне оформлення виходу учасника покладатиметься на виконавчий орган ТОВ, який у випадку отримання заяви від учасника про вихід у передбачений законом строк муситиме подати відповідні відомості (форму) до державного реєстратора для внесення відповідного запису до ЄДР;

2) надавши суду можливість вносити зміни до статуту ТОВ замість загальних зборів.

Обидва ці способи відомі за кордоном і, як вбачається, могли б ефективно працювати в Україні. Втім, перевагу слід надати все ж таки першому із наведених способів, адже в умовах значної корумпованості судової гілки влади наділення суду такими широкими повноваженнями може створити підґрунтя для істотних зловживань.

 

Вихід учасника зі значною часткою

Чинне законодавство України не дає відповіді на запитання, чи може учасник зі значною часткою (від 50% до 100%) вийти з товариства. Формально таке право надається будь-якому учасникові без жодних обмежень. Втім, зрозуміло, що учасник одноосібного товариства (тобто ТОВ з одним учасником) не зможе скористатися таким правом, адже товариство не зможе функціонувати без учасників. Але потенційно таке право може реалізувати учасник, що має частку у 99,9% статутного капіталу.

Вихід учасника зі значною часткою може істотно дестабілізувати роботу товариства, адже учаснику, що виходить, слід віддати більше половини усіх активів товариства. У такому випадку міноритарні учасники потребують додаткового захисту, який чинним законодавством не передбачений. У проекті Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» пропонується закріпити спеціальну норму щодо врегулювання виходу із товариства учасника зі значною часткою. Згідно з проектом, учасник товариства, чия частка у капіталі товариства не перевищує 50%, має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших його учасників або товариства. Учасник, чия частка в капіталі товариства перевищує 50%, може вийти з товариства лише з дозволу товариства, рішення про надання якого приймається одноголосно загальними зборами учасників, у яких беруть участь всі інші учасники товариства.

З іншого боку, слід захистити і права мажоритарного учасника, якому фактично блокується вихід з товариства. Тому вбачається доцільним запропонувати більш компромісний варіант, згідно з яким на зборах, що ухвалюють рішення про надання згоди на вихід учасника з товариства, має також обов’язково розглядатись питання про припинення діяльності товариства. Таким чином, учасник все ж таки матиме змогу отримати вартість своїх активів, але вже не в індивідуальному порядку – шляхом розрахунку з учасником, що вийшов, – а через проведення звичайної ліквідаційної процедури. Це дозволить захистити права інших учасників товариства, а також надасть додаткові гарантії кредиторам ТОВ.



[1] Пилипенко О. І. Розрахунки з власниками корпоративних прав у випадку виходу із товариства: обліковий аспект [Текст] / О. І. Пилипенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/Vzhdtu_econ/2010_3_1/84.pdf

[2] Бєлоусов М. О. Вихід учасника з товариства: юридичний та бухгалтерський аспект [Текст] / М. О. Бєлоусов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ptmbo/2010_3/4.pdf

[3] Рішення Господарського суду Донецької області від 18.06.2008 № 12/60пн [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1983809