Світлана Бабич. Сурогатне материнство або виняток з правила: «Мater est gestation demonstrat» (матір'ю є та, яка народила дитину на світ)

Тема застосування допоміжних репродуктивних технологій, а особливо методу так званого сурогатного материнства, за останні декілька років набула в Україні чималої популярності.

Так, у ст. 123 СК України закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася у результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріону. Такий вид медичної допомоги регулюється ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я, згідно якої кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона.

 При застосуванні штучних методів репродукції людини штучне запліднення може бути здійснене спермою чоловіка матері дитини або при імплантації може бути використаний ембріон, який генетично походить від даного подружжя. У цьому випадку існує біологічна спорідненість між дитиною та обома батьками. Крім цього, можливе штучне запліднення донорською спермою або імплантація ембріона, який генетично пов'язаний лише з одним з батьків або взагалі не має з ними генетичного  зв'язку (донорський ембріон).

 Подібні операції здійснюються у закладах, які мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя чи одинокої жінки. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею.

Із правової точки зору під сурогатним материнством в Україні розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя», як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю. Тобто сутність сурогатного материнства полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Так згідно до Наказу МОЗ України від 23.12.2008  N 771 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних  технологій» сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов  наявності власної здорової дитини,  її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Отже, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Україна відноситься до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Натомість ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу досі лишається різним. Наприклад, у Німеччині спроба імплантувати ембріон жінці, яка у наступному має намір відмовитися від своєї дитини, є злочином, відповідальність за який несе лікар, який здійснив операцію з пересадки ембріону. Заборонено сурогатне материнство також у Нідерландах, Швеції, Австрії та Швейцарії. Щодо регулювання питань встановлення материнства у випадку народження дитини дотримується більшість європейських країн, де сурогатне материнство легалізоване, - матір’ю дитини вважається та жінка, яка її виносила і народила, тобто права біологічної матері мають переважну силу перед правами матері генетичної. Аналогічне положення презюмується російським сімейним законодавством, відповідно до якого особи, які перебувають у шлюбі, та які дали згоду у письмовій формі на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, можуть бути записані батьками дитини лише за згодою жінки, яка народила дитину.

Що стосується нашої країни, то Сімейний кодекс України у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір’ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим в даних правовідносина.

Реєстрація  дитини,  народженої  за допомогою ДРТ методом сурогатного  материнства,  здійснюється  в  установленому   чинним законодавством  України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено)  за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом  (генетичні аналізи ДНК,  окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити або спростувати наявність іншої спорідненості між людьми.), про що зазначено в Наказі МОЗ України №771 від 23.12.2008р..

Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/або гомосексуальні  пари) не мають права приймати участі у програмі сурогатного материнства.

На думку багатьох українців це більше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві (ст. ст. 21, 24 Конституції України) бути батьками є фактичним злочином  проти людства. В Росії вже є прецеденти, коли одинокі (самотні)жінки та чоловік визнавали через судові установи своє батьківське право на «сурогатних дітей» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Суррогатное_материнство#.D0.A0.D0.BE.D0.B6.D0.B4.D0.B5.D0.BD.D0.B8.D0.B5_.C2.AB.D1.81.D1.83.D1.80.D1.80.D0.BE.D0.B3.D0.B0.D1.82.D0.BD.D0.BE.D0.B3.D0.BE.C2.BB_.D1.80.D0.B5.D0.B1.D1.91.D0.BD.D0.BA.D0.B0_.D1.83_.C2.AB.D0.BE.D0.B4.D0.B8.D0.BD.D0.BE.D0.BA.D0.BE.D0.B3.D0.BE.C2.BB_.D0.BC.D1.83.D0.B6.D1.87.D0.B8.D0.BD.D1.8B – «Вікіпедія»).

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я в Женеві в 2001 році зазначила: «Гестаційний кур'єр: жінка, у якої вагітність наступила в результаті запліднення ооцитів, що належать третій стороні, сперматозоїдами, що належать третій стороні. Вона виношує вагітність з тією умовою або договором, що батьками народженої дитини буде одна або обидві людини, чиї гамети використовувалися для запліднення» (Издательство Медиа Сфера - http://www.mediasphera.ru/journals/reproduction/detail/289/4375/).

Вважаємо, що така зміна в «сурогатному» законодавстві, як можливість фізичним особам певного віку (громадян, іноземців, осіб без громадянства) брати участь  у програмі сурогатного материнства без прив’язки наявності стосунків (шлюбних тощо), між її учасниками, є кроком вперед  до визнання прав людини.