Олена Кібенко. Засвідчення перекладу договору, укладеного за кордоном: бути чи не бути?

Ідея написання цієї статті з’явилася під час ознайомлення з дискусією, яка виникла між нотаріусами на форумі «Юридичного радника» з питань можливості завірення вірності перекладу договору, укладеного у Франції між юридичною та фізичною особою, який не був нотаріально посвідчений та апостильований. Найбільше вразила теза про те, що договір, укладений у Франції, не має юридичної сили на території України, яка неодноразово висловлювалася як аргумент. Це мені нагадало Америку двісті років потому – у ті часи компанія, створена у одному штаті, у іншому вважалася неіснуючою. Втім, Україна не Америка, і живемо ми у 21 сторіччі, тому звернемося до чинного законодавства України з метою отримання відповіді на наступні запитання:

  • чи є чинним в Україні договір, укладений в іншій державі між іноземними фізичними та юридичними особами;
  • чи потрібно апостилювати такий договір або здійснювати його консульську легалізацію, чим відрізняються ці дві процедури;
  • чи можна завірити вірність перекладу неапостильованого/нелегалізованого договору.

Для відповіді на перше запитання слід звернутися до Закону України «По міжнародне приватне право», який регулює відносини з іноземним елементом. У ст.1 Закону відносини вважаються такими, що мають іноземний елемент, якщо:

  • хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
  • об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
  • юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; (відносини, у яких одна сторона або всі сторони є іноземцями).

У нашому випадку обидва учасники є іноземцями, й крім того факт укладення договору відбувся на території іноземної держави. Таким чином, питання дійсності договору повинні визначатися відповідно до Закону «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ч. 1 ст. 33 дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.

Відповідно до ст. 32 Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом, а у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Подібні норми містяться й  у розділі 6 Закону «Колізійні норми щодо договірних зобов’язань». 

Таким чином, договір, укладений іноземцями в іноземній державі буде вважатися дійсним в Україні якщо він відповідатиме вимогам права, обраного відповідно до колізійних норм.

Як встановити, що договір відповідає вимогам права тієї країни, яке до нього застосовується? Безперечно, якщо договір завірений нотаріально, то сумнівів немає – ми презюмуємо, що нотаріус, який завіряв договір мав перевірити його законність. Втім, якщо правом країни, яке застосовується до форми договору, не передбачено обов’язкову нотаріальну форму завірення – чи вправі ми у такому випадку вимагати, щоб такий договір все ж таки був завірений? Вважаю, що ні. Якщо правом, що застосовується до форми правочину, правочини не віднесені до таких, що завіряються нотаріально, то завіряти їх для застосування за кордоном також не потрібно. Знову таки, звернемо увагу на презумпцію правомірності правочину, встановлену  ст.204 Цивільного кодексу України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, за відсутності у нотаріуса судового рішення про визнання договору недійсним – нотаріус має діяти, виходячи із презумпції правомірності укладеного договору.

Чи потрібно апостилювати чи легалізувати такий документ? Відповідно до ст.98 Закону «Про нотаріат» нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права. Ст. 100 того ж Закону передбачає, що документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Відповідно до ст.13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Таким чином, документ, складений за кордоном потрібно легалізувати тільки у випадку, коли він складений з участю іноземних властей або від них виходить. Договори, рівно як й інші документи приватно-правового характеру, не потребують легалізації.

Якщо документ не потребує легалізації – він не потребує й апостилювання. Адже проставляння апостилю є спрощеною процедурою, яка застосовується замість консульської легалізації відповідно до Гаазької конвенції (Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 р.; набула чинності для України 22 грудня 2003 року). Дія Конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з договірних держав і мають бути представлені на території іншої договірної держави. Такі документи засвідчуються спеціальним штампом "APOSTILLE" уповноваженим органом їх держави-походження і додаткового засвідчення (легалізації) не потребують.

Виключення із цього загального правила складають договори, які були нотаріально посвідчені. Оскільки у випадку посвідчення договір набуває статусу офіційного документу (складеного за участю іноземних властей), то він потребує легалізації або апостилювання, якщо інше не встановлене міжнародним договором України. Огляд чинних міжнародних договорів, які містять норми, що звільняють навіть офіційні документи від легалізації/апостилювання, надається у листі Міністерства юстиції України від 11.05.2010 р. N 26-26/291 «Роз'яснення щодо застосування міжнародних договорів України про правову допомогу в частині, що стосується скасування вимоги легалізації офіційних документів, виданих компетентними органами Договірних Сторін»

  1. документи, видані на території Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Сербії та Чехії слід приймати без будь-якого додаткового засвідчення (консульської легалізації або засвідчення апостилем);
  2. офіційні документи звільняються від потреби легалізації в державах-членах СНД, оскільки це передбачено Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року.
  3. Офіційні документи видані/засвічені на території Грузії та Македонії слід приймати без будь-якого додаткового засвідчення, крім документів, виданих податковими органами.
  4. Усі офіційні документи, які складені чи засвідчені компетентними органами В'єтнаму, Греції, Єгипту, Ірану, Кіпру, Китаю, Словаччини, Словенії, Туреччини, Угорщини, Хорватії та Фінляндії і які надсилаються чи подаються державними органами, юридичними та фізичними особами, слід приймати на території України лише за умови засвідчення їх дійсності шляхом консульської легалізації або шляхом проставлення апостиля відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 р.). Таке засвідчення не вимагається у разі, якщо це прямо передбачено окремими галузевими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Наприклад, легалізація чи апостилювання не застосовується до офіційних документів, що надходять від компетентних органів цих держав в порядку надання міжнародної правової допомоги у цивільних та кримінальних справах при виконанні відповідних міжнародних договорів України

Отже ми зупинилися на тому, що нотаріус має виходити із презумпції, що наданий йому договір, не посвідчений нотаріально, не апостильований/легалізований є чинним. Втім, звернемо увагу, що

Відповідно до ст. 79 Закону «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Втім, на практиці така ситуація трапляється вкрай рідко. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. Таким чином, у випадку здійснення перекладу перекладачем останній несе відповідальність за вірність перекладу, а нотаріус лише має посвідчити підпис перекладача. І у обох випадках нотаріус не повинен перевіряти чи ставити під сумнів дійсність самого документа.

Вважаємо, що за таких обставин немає жодних перешкод у завіренні вірності перекладу чи підпису перекладача на договорі, укладеному за кордоном, який нотаріально не посвідчений, не апостильований/легалізований.

Адже при засвідченні перекладу нотаріус виконує зовсім іншу функцію – він засвідчує справжність підпису перекладача і саме за це несе відповідальність. Наявність такого засвідчення ніяк не впливає на дійсність чи недійсність самого документу. Безперечно, на практиці  часто недобросовісні особи намагаються замінити нотаріальне посвідчення посвідченням копії документу чи вірності перекладу. Втім, на це вже слід звертати увагу тим особам, які прийматимуть відповідні документи у роботу.  Відмова ж деяких нотаріусів у засвідченні таких перекладів, що ґрунтується на побоюваннях, що такі переклади потім будуть використовуватися як посвідчені договори, є  абсолютно безпідставно.

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ:

Перелік

міжнародних договорів України про правову допомогу, відповідно до яких усі офіційні документи, видані компетентними органами однієї Договірної Сторони, приймаються без будь-якого додаткового засвідчення на території іншої Договірної Сторони

1. Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах 2004 року;

2. * Договір між Україною і Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах 1995 року;

3. Договір між Україною і Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах 1995 року;

4. Договір між Україною і Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1995 року;

5. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року;

6. ** Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах 2000 року;

7. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 року;

8. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 року;

9. Договір між Україною і Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах 2002 року;

10. Договір між Україною і Республікою Узбекистан про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах 1998 року;

11. Договір між Україною і Чеською Республікою про правову допомогу і правові відносини у цивільних справах 2001 року;

12. Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Федеративною Народною Республікою Югославія про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1962 року (у відносинах із Сербією);

13. * Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року.

* у відносинах з Грузією документи податкових органів можуть бути звільнені від легалізації на підставі міжнародних договорів України, укладених у податковій сфері.

** у відносинах з Македонією документи податкових органів можуть бути звільнені від легалізації на підставі міжнародних договорів України, укладених у податковій сфері.

ЛИСТ ДПАУ від 26.05.2010 р. N 10233/7/12-0117

Документи податкових органів іноземних держав про резиденцію платників податків та суми отриманих резидентами України доходів і сплачених податків, підтверджених податковими органами іноземних держав, приймаються на території України без будь-якого додаткового засвідчення на підставі міжнародних договорів України про правові відносини і правову допомогу у цивільних і кримінальних справах, укладених з Азербайджаном, Болгарією, Білорусією, Вірменією, Естонією, Казахстаном, Киргизстаном, Латвією, Литвою, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Сербією, Таджикистаном, Туркменистаном, Узбекистаном, Чехією.


ПЕРЕЛІК
держав - учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 р.)
(станом на 22.07.2010 року)

 

1. Австралія

2. Австрія

3. Азербайджан

4. Албанія

5. Андорра

6. Антигуа і Барбуда

7. Аргентина

8. Багами

9. Барбадос

10. Беліз

11. Бельгія

12. Білорусь

13. Болгарія

14. Боснія та Герцеговина

15. Ботсвана

16. Бруней

17. Вануату

18. Венесуела

19. Вірменія

20. Гондурас

21. Гренада

22. Греція

23. Грузія

24. Данія

25. Домініка (Співдружність Домініки)

26. Домініканська Республіка

27. Еквадор

28. Ель Сальвадор

29. Естонія

30. Ізраїль

31. Індія

32. Ірландія

33. Ісландія

34. Іспанія

35. Італія

36. Казахстан

37. Китай, Гонконг

38. Китай, Макао

39. Кіпр

40. Кабо-Верде

41. Колумбія

42. Корея (Республіка Корея)

43. Латвія

44. Лесото

45. Литва

46. Ліберія

47. Ліхтенштейн

48. Люксембург

49. Маврикій

50. Македонія

51. Малаві

52. Мальта

53. Маршалові острови

54. Мексика

55. Молдова

56. Монако

57. Монголія

58. Намібія

59. Нідерланди

60. Німеччина

61. Ніує

62. Нова Зеландія

63. Норвегія

64. Острови Кука

65. Панама

66. Перу (набуває чинності з 30.09.2010 року)

67. Південно-Африканська Республіка

68. Польща

69. Португалія

70. Російська Федерація

71. Румунія

72. Самоа

73. Сан-Марино

74. Сан-Томе і Прінсіпі

75. Свазіленд

76. Сейшели

77. Сент-Вінсент і Гренадіни

78. Сент-Кіттс і Невіс

79. Сент-Лусія

80. Сербія

81. Словацька Республіка

82. Словенія

83. Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії

84. Сполучені Штати Америки

85. Сурінам

86. Тонга

87. Тринідад і Тобаго

88. Туреччина

89. Угорщина

90. Україна

91. Фіджі

92. Фінляндія

93. Франція

94. Хорватія

95. Чеська Республіка

96. Чорногорія

97. Швейцарія

98. Швеція

99. Японія